1. Особливості вивчення епічних творів

Епос — (від грец. — слово, розповідь) — оповідний рід художньої літератури;
це оповідь, яку ведуть від реального чи умовного наратора (оповідача),
тому в ньому наявні два типи мовлення — автора і персонажів
На відміну від лірики, де навколишня дійсність зображаєть­ся через передачу почуттів, настроїв, переживань, емоцій лірич­ного героя чи автора, драми, яка зображає дійсність безпо­середньо через висловлювання та дію самих персонажів, в епосі подається об’єктивна картина навколишньої дійсності. Чітка визначеність епічного твору криється в його оповід­ному характері. Оповідна основа епічного твору настільки сповнена естетичною енергією, що виникає потреба осмислити роль оповідача в його структурі, котрий може виступати від першої або третьої особи як персоніфікований оповідач, не ототожнюваний з особою автора. Кількість оповідачів, наявність різних поглядів — ознака спрямованості епосу до максималь­ної об’єктивності. Різноманітність форм оповіді свідчить про багаті художні можливості епосу, в якому осягається світ у його багатогранності, складності та єдності.
Теоретична основа вивчення епічних творів у школі спи­рається на положення, висвітлені у літературознавстві та психолого-педагогічних науках. Вони були враховані під час розроблення критеріїв добору епічних творів для шкільних програм.
У програмах «Зарубіжна література» (2001) представлено майже всі великі, середні та малі епічні жанри. Серед вели­ких — романи В. Гюго «Собор Паризької Богоматері», М. Лєр­монтова «Герой нашого часу», Стендаля «Червоне і чорне», Ф.Достоєвського «Злочин і кара», М. Булгакова «Майстер і Маргарита»; епопеї: «Людська комедія» О. де Бальзака, «Війна і мир» Л. Толстого та ін. Середні жанри, зокрема, репрезен­тують повісті: О. де Бальзака «Гобсек», Дж. Д. Селінджера «Над прірвою у житі», М. Гоголя «Шинель»; епічні поеми: Гомера «Іліада» та «Одіссея», М. Гоголя «Мертві душі». Найрізноманітніше представлені малі жанри: казки, новели, опо­відання та ін.
Робота вчителя з епічним твором передбачає три етапи: підготовчий, виконавчий, підсумковий.
На підготовчому етапі вчитель у логічній послідовності має виконати таку роботу:
  1. Знайти у чинній шкільній програмі планову тему, звер­нувши особливу увагу на вказівки в дужках.
  2. Вивчити анотацію до теми і визначити, на що потрібно звернути увагу під час читання художнього твору.
  3. Уважно, з олівцем у руці, перечитати художній твір. Відповідно до анотації програми зробити позначки, вставити закладки, виписати необхідні цитати.
  4. Звернутися до календарно-тематичного плану, складено­го на початку навчального року, і, якщо з’явилася нова інформація, доопрацювати його.
  5. Звертаючись до матеріалу, визначеного у рубриках ка­лендарно-тематичного плану, вивчити літературу до програ­мової теми, підготуватися, якщо потрібно, до читання текстів напам’ять, дібрати наочність. У кабінеті літератури, окрім наочності, запланованої у календарно-тематичному плані до кож­ної теми, повинна бути загальна наочність до вивчення епіч­них творів. Важливо, наприклад, підготувати або використати наявні таблиці для засвоєння літературознавчих понять, вони будуть потрібні під час вивчення епосу та епічних жанрів. Наприклад:

6. На підставі календарно-тематичного плану скласти план чи плани уроків відповідно до кількості годин, визначених програмою, і, використовуючи матеріал, запропонований у календарно-тематичному плані, написати конспект.
7. Ефективність уроку літератури залежить не лише від першої умови — написання плану-конспекту, який би відпо­відав усім вимогам до нього методичної науки, а й не менш важливої умови — якісної його реалізації. Для цього на завершальній стадії підготовчого етапу вчитель має вивчити конспект, продумати різні його інтерпретації, ще раз переглянути художній текст, щоб легко і швидко зорієнтуватися в ньому на уроці.
Виконавчий етап — реалізація запланованої вчителем ро­боти на уроці, підсумковий етап — самоаналіз виконаної роботи.
Етапи роботи вчителя з епічним твором потрібно розріз­няти з етапами вивчення художнього твору взагалі та етапів вивчення епічного твору зокрема. Розглянемо узагальнену схему:

Цю схему можна ефективно використовувати відповідно до чинних програм, якщо:
—   твір вивчається монографічно (як-то: Стендаль «Червоне і чорне»; Ф. Достоєвський «Злочин і кара» та ін.), тут доцільне поетапне вив­чення;
—   пропонуються ключові епізоди(наприклад: В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»); учитель на власний розсуд обирає необхідні етапи, але такі, що сприятимуть розв’язанню проблем, визначених в ано­тації програми; пропонується вивчати твір оглядово (ска­жімо: Ч. Діккенс «Пригоди Олівера Твіста»; Кнут Гамсун «Пан»).
Тут доцільно звернутися до кожного етапу вивчення твору, але реалізувати їх частково, а саме: викласти головну тезу кожного етапу, підтверджуючи домінантними уривками з художнього тексту.
Поступово, від розуміння й засвоєння тісно взаємопов’язаних окремих елементів епічного твору, а з часом — і цілісної картини худож­нього тексту, вчитель, спираючись на свої знання психолого-педагогічних наук та враховуючи вік учнів, визначає методичні прийоми для розв’язання проблем ефективного вивчення епічних творів, наприклад, такі:
  1. Як читати епічний твір?
  2. Як виразно прочитати художній текст?
  3. Як підготуватися до переказу твору або його уривка?
  4. Як скласти план епічного твору?
  5. Як підготувати обґрунтовану відповідь?
  6. Як визначити і застосувати найефективніший шлях ана­лізу до того чи того епічного твору?
  7. Як підготуватися до характеристики персонажа?
  8. Як працювати над епізодом епічного твору?
  9. Як створити усний діафільм за художнім твором?
  10. Як написати кіносценарій за художнім твором?
та ін.
  • Читати епічний твір найкраще наодинці. Читати важливо правильно, вдумливо, виразно, щоб глибоко сприймати прочитане не лише розумом, а й душею.
  • Якщо уривок з епічного твору читається вголос у класі, важливо прочитати його виразно.
  • Щоб ефективно підготуватися до переказу епічного тво­ру або його уривка, необхідно поділити уважно прочитаний текст на завершені за змістом частини. Переказуючи текст окремих частин, важливо не лише докладно передати їхній зміст, а й з’ясувати, які художні засоби використовував автор. Для цього необхідно правильно добирати запитання. Спочатку ті, що спрямовані на переказ змісту твору (про що пише автор), а потім ті, що спонукають звернути увагу на його форму (як автор це робить). До вибіркового переказу, то з усіх частин, на які був поділений епічний твір, добираються ті, що стосуються теми, яка вивчається, і готується їх докладний переказ. Під час підготовки до стислого переказу визначається го­ловна думка прочитаного і переказуються лише основні події твору. Якщо вчитель систематично розвиватиме в учнів навички переказу художнього твору, це позитивно впливатиме на роз­виток мовлення школярів, збагачення їхнього словникового запасу, вміння аналізувати епічний твір в єдності форми і змісту.
  • І до сьогодні в методичній науці остаточно не з’ясовано, коли доречніше складати план епічного твору після, до чи під час переказу (мабуть, це потрібно визначати самому вчи­телю), але безперечно одне учнів потрібно навчити складати план. Робота над планом розвиває логічне мислення, сприяє за­своєнню змісту твору, спонукає стежити за розгортанням його сюжету, побудовою, встановлювати зв’язок між окремими компонентами, формою Розгляньмо схему,. Робота зі складання плану буде ефективнішою, якщо до­тримуватися тієї логічної послідовності, яка визначена в такій схемі і в якій назва плану залежить від змісту, структури твору та характеру мовно­стилістичних засобів.

Роботу, щодо плану епічного твору, слід розпоча­ти в п’ятому класі і продовжити, вдосконалюючи та усклад­нюючи, до дванадцятого. Готуючись до складання плану, вчитель спочат­ку визначає, яким він буде за змістом (план переказу сюже­ту), а потім за структурою (простий план) і характером мовностилістичних засобів (цитатний план).

Методика роботи над планом епічного твору може бути різ­ною і залежить від творчого ставлення вчителя до неї, однак при цьому важливо використовувати і традиційні види робіт:
—   поділ художнього тексту на завершені за змістом частини;
—  вибір плану за сюжетом, структурою твору, характером мовно-стилістичних засобів;
—   визначення типу назв окремих частин.
Формулювання учнями назв окремих частин плану потре­бує копіткої роботи. Розпочинати її слід під керівництвом учителя. Кожен учень повинен запропонувати свій варіант назви. Вона може бути у вигляді розповідного, питального чи окличного речення або називних речень, які учні придумали чи запозичили з тексту, головне, щоб вони яскраво і точно виражали зміст частини плану. Складання назв до окремих частин плану самими учнями допомагає в розвитку навичок формування чіткої, лаконічної, виразної одиниці художньої мови. Компонування цитатного плану сприяє особливо уважному, вдумливому вчитуванню у художній текст.
  • Щоб підготувати обґрунтовану відповідь під час вивчен­ня епічного твору, потрібно:
—  уважно продумати запитання, знайти в ньому домінант­не слово або групу слів;
—  продумати, яку тезу (думку, що потребує доказу) слід висунути, і чітко сформулювати її;
—  дібрати аргументи (уривки з художнього тексту), які підтвердять висунуту тезу;
—   зробити чіткі висновки.
  • Щоб обрати шлях аналізу епічного твору, що вивчається, необхідно прочитати тематичний блок програми і звернути увагу на кількість годин, відведених на вивчення твору. Найчастіше вчителі застосовують змішаний (комбінований) шлях аналізу твору, особливо до великих за обсягом художніх текстів. Під час реалізації пообразного шляху аналізу вчитель може розгорнути додаткову науково-дослідну роботу щодо одного із фрагментів аналізу. Аналізуючи художній твір «услід за автором», учні уважно читають поділений на логічно завершені за змістом частини художній текст. Це відкриває неабиякі можливості дослідити стиль письменника.Аналізуючи епічний твір будь-яким шляхом, цікаво порівня­ти його з раніше вивченим. При цьому можна застосувати прийом послідовного порівняння: спочатку провести аналіз одного твору, а потім порівняти з ним інший; або прийом паралельного порівняння: одночасно порівняти обидва твори. Під час порівнювання (незалежно від обраних прийомів) спо­чатку розглядаються тема, ідея, сюжет, образи персонажів у взаємозв’язку з художніми засобами, а потім визначається спільне та відмінне в порівнюваних творах, і на підставі про­веденого дослідження робляться аргументован і висновки.
Готуючись до характеристики персонажа, вчителю потрібно розібратися з визначенням самого терміна «персонаж», з’ясу­вати його місце у системі образів художнього твору (див. схема).

Визначення терміна вчитель дає учням кілька разів, відпо­відно до вимог програми. Так, у п’ятому класі програма вперше пропонує поняття про головних і другорядних персонажів. Визначення терміна може бути таким: Персонажем називається образ дійової особи, який творять його портрет, костюм, мова, вчинки, характеристики з боку інших персонажів, що ведуть роз­повідь.
У старших класах визначення терміна «персонаж» усклад­нюється. Учням пояснюють його походження (персонаж — франц. personnage, від лат. personna — маска актора в антич­ному театрі, в переносному розумінні — носій маски, актор, власне — зображувана ним особа) і додають визначення за літературознавчим словником. Наприклад: «Персонаж — експресивно нейтральне понят­тя, яке означає постать літературного твору з будь-якими пси­хічними, особистісними рисами, моральними, ідеологічними, світоглядними переконаннями — постать як текстуальну позицію, антропоморфологічно окреслену, незважаючи на те, чи мала вона свого прототипа, чи цілковито витворена мит­цем» та ін.
Методичні прийоми вивчення поняття «персонаж» різно­манітні. Починати можна з улюбленої учнями «ромашки», коли на окремих її пелюстках записуються визначені ознаки терміна «персонаж», наприклад:

У п’ятому класі «ромашка» лише починає розпускатися. Відповідно до вимог рубрики програми «Теорія літератури» на «ромашці» щороку з’являтимуться нові й нові «пелюстки», що відповідатимуть складовим поняття «персонаж». Ефективними можуть бути й такі прийоми вивчення об­разів персонажів: евристична бесіда, розповідь учителя, скла­дання анкети, біографії або характеристики, пошук аргументів (цитатного матеріалу), складання плану (простого, складного, цитатного).

  • До роботи над епізодом епічного твору вчитель звертається незалежно від обраного шляху аналізу. Якщо реалізується пообразний шлях аналізу, то окреслюються епізоди, які безпосе­редньо висвітлюють ті чи ті визначальні аспекти характерис­тики образу. Якщо проблемно-тематичний — добираються епізоди, в яких розкриваються головні напрями розв’язання проблем, порушених у творі. Проте робота над епізодом не є домінантною, переважає вона саме у процесі застосування шля­ху аналізу «услід за автором». На підготовчому етапі аналізу твору вчитель поділяє художній текст на окремі епізоди і ре­тельно продумує прийоми роботи з кожним із них. Епізод розглядається як окрема завершена за змістом частина художнього твору, що логічно пов’язана з попереднім та наступ­ним його змістом. Працюючи над окремим епізодом, слід пока­зати, що в окремій частині твору відбивається увесь його зміст.
Складаючи план роботи над епізодом, важливо постійно пов’язувати його з усім твором, розуміючи, що цей епізод — ланка у змістовому ланцюжку твору. Робота над епізодом може мати таку логічну послідовність:

— виразне читання;

—   евристична бесіда, спрямована на виявлення головної думки епізоду; поетапне осмислення змісту в логічній послі­довності ланцюжка подій; аналіз художніх засобів; визначен­ня зв’язків з подальшим змістом твору; збереження емоцій­ного ставлення учнів до персонажів, подій;
—   висновки.
  • Щоб створити діафільм за епічним твором, потрібно:
□      Визначити основні епізоди художнього твору, які будуть використані у діафільмі.
□ Назвати дійових осіб майбутнього діафільму.
□ Скласти характеристику дійових осіб (зовнішній вигляд, поведінка, особливості мови, обставини, в яких вони діють тощо).
□ Осмислити своєрідність авторського ставлення до подій і героїв художнього твору, за яким створюється діафільм.
□ Розрахувати, зі скількох кадрів складатиметься діафільм. Визначити логічну послідовність кадрів.
□ Окреслити межі та конкретний зміст кожного кадру, його головну думку.
□ Дібрати назву до кожного кадру діафільму.
□ Створюючи (усно) кадри діафільму, користуватися тек­стом твору.
  • Щоб скласти кіносценарій за художнім твором, важливо оволодіти наявною методикою такої роботи або з урахуван­ням вже визнаної методики розробити власну. Так, А. Мель­ник розробила власну методику створення кіносценарію, яка складається з пам’ятки та зразка.
Пам’ятка. Як скласти кіносценарій за художнім твором.
  1. Виберіть для екранізації логічно завершену частину твору.
  2. Придумайте назву кіносценарію, визначте головну думку та дійових осіб уявного фільму.
  3. Поділіть обраний уривок на епізоди і продумайте зміст кожного з них, для чого: уявіть зображувану картину, чітко встановіть послідовність зйомки, простежте зміну планів зображення.
  4. Для повноти зображення користуйтеся не тільки текстом виокремленої частини твору, а звертайтеся також і до інших уривків (наприклад, до уривків, в яких містяться детальні описи зовнішності, інтер’єру, замальовки природи тощо).
  5. Виділіть у тексті художнього твору слова й словосполучен­ня, які стануть вам у пригоді під час написання кіносценарію.
  6. Продумайте звукове оформлення епізоду і зміст закадро- вого тексту або пояснювальних записів. Доберіть, якщо необхідно, музичний супровід.
  7. Складаючи чорновий варіант кіносценарію, користуйте­ся допоміжним текстом: середнім планом узято ..., великим планом показано ..., камера фіксує зображення ..., на фоні ... виділяється, у кадрі з’являється ..., знімання триває, у центрі кадру розміщено ..., камера висвітлює ..., чути голоси людей, шепіт вітру, шелест трави, плескіт хвиль тощо.
  8. Оформіть записи у вигляді таблиці.

Ви вже пройшли 10% лекції
10%