Лекція 1

Літературна освіта буде виконувати свою місію, задовольняти суспільні запити лише тоді, коли сприйматиметься як основна формувальна сила в духовному світі школяра, коли до неї будуть застосовуватися критерії загальнодержавного і загальнокультурного рівня.

Охарактеризувати сучасний стан літературної освіти складно.

З одного боку, величезний масив роботи методистів, учителів-словесників, нагромадження педагогічного досвіду, зростання ролі літератури у вихованні духовного світу національно свідомої особистості, з другого – маса критичних суджень, роздумів письменників, літературознавців, педагогічної громадськості, яких турбує навчання й виховання молодого покоління.

Художня література, на відміну від інших навчальних предметів, є одним із видів мистецтва, яке виконує не лише пізнавальну, але й виховну й естетичну функцію.

Сьогодні життя ставить вимогу нових підходів до центральних проблем літературної освіти; необхідна концентрація уваги на провідних принципах і критеріях, які визначають зміст і структуру літературної освіти, а також її якість.

У зв’язку з цим якість літературної освіти визначається низкою факторів:

• завданнями, місцем і умовами, які визначені для вивчення літератури в системі шкільної освіти;

• новим прочитанням художніх творів, що ґрунтується на висвітленні ряду проблем у науковому літературознавстві;

• особливим впливом мистецтва слова на формування духовного світу і національної самосвідомості школяра;

• загальним рівнем як педагогічної науки загалом, так і методики літератури, зокрема її принципами й досягненнями;

• • компаративним підходом до розгляду літературних явищ;

  • культурологічним підходом до вивчення літератури;

  • якістю підготовки учителів-філологів.

Викладання літератури в школі залежить також від великих змін у суспільному й духовному житті країни, її народу.

У структуру художньої культури входять нові могутні засоби комунікації, які наявні в повсякденному житті: телебачення, відеотехніка, інтернет тощо. На жаль, у літературній освіті це ще не завжди враховується.

Стан літературної освіти й завдання його поліпшення сьогодні вимагає проводити роботу в цій галузі у зв’язку з тими нормативними документами, які вироблені за останні роки. Це Концепція літературної освіти, Державні освітні стандарти з української й зарубіжної літератур, "Національна Доктрина розвитку освіти", "Державна національна програма "Освіта" (Україна в XXI ст.), Концепцій "Національне виховання" та "Нова українська школа" тощо.

Література живе в духовному світі сучасної людини в складних органічних взаємозв’язках і взаємодії з іншими видами художньої й загальної культури, враженнями й асоціаціями, з іншими потоками естетичного буття сучасності. Дитина пізнає світ через мистецтво. І своєрідність цього пізнання в тому, що слово не лише відображає життя, яке можна реально побачити, сприйняти, а й переживання, почуття і прагнення. Через слово людина може осягнути багатогранність іншої особистості, її почуття й переживання. Тому у викладанні літератури особлива увага має бути приділена сприйманню художнього твору. В. Сухомлинський підкреслював, що викладати літературу треба так, щоб учень ”сприйняв художній твір, як дивну, чудову музику”.

Сучасна шкільна практика свідчить, що культурний досвід учнів має чимало складників, серед яких переважає видовищний синтез мистецтв. Більшість школярів полюбляють візуальний образ, аніж літературний. А тому робота вчителя-словесника має бути особливою, бо він організовує інтелектуальну діяльність школярів, яка супроводжується емоційним напруженням. Все це учитель здійснює через поглиблену роботу над словом як виражальним засобом художньої літератури. Цьому мають сприяти принципи організації естетичної логосфери школи.

Вивчення літератури як мистецтва слова має відбуватися у взаємозв’язку з іншими видами мистецтв: образотворчим, театральним, музичним, кіномистецтвом, телебаченням, архітектурою та ін. Використовуючи новітні технології навчання, учитель здійснює інтегративні зв’язки на уроках та в позакласній роботі. У практику роботи шкіл України впроваджено концепцію сприймання літератури на культурологічних засадах. Створено й теоретично обґрунтовано методичну систему вивчення літератури у взаємозв’язках із різними видами образотворчості в старших класах загальноосвітньої школи, у якій мистецтво слова розглядається як один із складників культури, типологічно пов’язаний з іншими мистецтвами.

Одна із важливих й актуальних проблем – це компаративне вивчення літератури. Вона зумовлена низкою чинників: необхідністю відображення в навчанні логіки існування мистецьких явищ, у яких домінує принцип взаємозв’язку елементів структури. Порівняльний підхід допоможе краще зрозуміти не лише рідну літературу, але й зарубіжну, усвідомити її місце у світовому літературному процесі. Під час порівняльного вивчення літератури школярі вчаться встановлювати міжпредметні асоціації, оперувати прийомами аналізу і синтезу, порівняння та узагальнення. І ще одне дуже важливе положення: міжпредметні зв’язки сприятимуть формуванню гуманістичного світогляду учнів, вихованню в них національної самосвідомості, гідності, а також поваги до інших народів, їхньої культури, допоможе усвідомити культуру як єдину систему текстів, причому систему діалогічну, багаточасову, відкриту.

Складна проблема, яка потребує розв’язання, – це визначення обсягу, а також змісту й характеру літературного матеріалу, який має вивчатися в школі. Зміст і обсяг літературної освіти не повинен бути перевантажений іменами, творами, розповідями про письменницькі угрупування, теоретичними поняттями. Учень має знати знакові імена і твори своєї й зарубіжної літератури, їх повинно бути стільки, аби учень зміг опанувати кількість навчального матеріалу.

Отже, завдання літературної освіти – дати учням уявлення про найбільш значущі явища в українській і зарубіжній літературі, розвивати в них художні смаки, збагачувати культуру мовлення, розвивати інтерес до книжки, виховувати культуру читання, виробляти емоційне сприймання й осмислення мистецтва слова.

Якісна освіта розглядається нині як один із чинників високої якості життя. У якість літературної освіти як окремого складника загальної якості освіти входить і рівень знань, і вміння застосовувати їх на практиці, і вихованість засобами мистецтва слова, моральне становлення особистості під впливом художньої літератури, національна гідність і гордість, повага до інших народів; вироблення вмінь розв’язувати життєві проблеми. Засобами художнього слова маємо виховати сильний, вольовий характер - особистість, яка може достойно жити й працювати в демократичному суспільстві, якій чуже почуття меншовартості, особистість з високими патріотичними почуттями, яка ніколи не зрадить національні інтереси держави і зможе представляти її на різних рівнях.

Вивчаючи мистецтво слова, учитель має звернути особливу увагу на індивідуальний підхід до учнів, самоорганізацію їх у навчанні, проблемність на уроках літератури, психологічну комфортність, самостійність у характеристиці літературних явищ. Щодо психологічної комфортності, то О. Леонтьєв, наприклад, стверджує, що особливе значення має створення на уроці позитивного мікроклімату, психологічного фону, який сприяє взаєморозумінню учителя й учнів, їхній співпраці, стимулює розвиток духовного потенціалу особистості. Зважаючи на індивідуальні здібності кожного учня, потрібно планувати самостійний пошук кожного, використовувати різноманітні варіанти дидактичного матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів.

Важливо також визначати обсяг знань і давати можливість учням вибирати їх стосовно їхніх пізнавальних можливостей, розвивати активність кожного учня, дозволяти учням самим оцінювати свою відповідь, визначати обсяг і складність домашнього завдання й вибирати кожному варіанти таких завдань відповідно до своїх здібностей.

Отже, визнання учня активним суб’єктом власної життєдіяльності, ненав'язлива співпраця педагога з вихованцем спонукає їх до особистісно зорієнтованої мети навчального предмета, засобів і методів його опанування. Учні мають бачити й усвідомлювати мету своєї діяльності на уроці і в позаурочний час, використовувати набуті знання з літератури та з інших навчальних предметів, уміти застосовувати їх у практичній діяльності.