Теоретичний матеріал

Художньо-публіцистичні жанри телебачення

Художньо-публіцистичні жанри

Художньо-публіцистичні жанри є найбільш складними, тут, поряд з вмістом, особливу естетичну роль відіграє форма. Це передбачає підвищену вимогливість до мови, художньої образності, емоційної насиченості.

1. Нарис. Центральне місце серед цих жанрів займає нарис. Нарис поєднує в собі репортажне, дослідне і письменницьке початку. Він не просто повідомляє факти і висновки, а й художнє узагальнення і осмислення дійсності. На відміну від аналітичних статей, в нарисах цілком доречні метафори та інші художні прийоми.

Виділяють такі різновиди нарису як портретний нарис і проблемний нарис.

2. Фейлетон є сатиричним жанром. Його мета - висміювання всіляких пороків. Успіх фейлетону залежить від чіткості викладу фактів і мовного смаку фейлетоніста.

3. Памфлет. До фейлетону близький памфлет. Якщо фейлетон висміює негативне явище, то памфлет героя, який видається авторові носієм небезпечного суспільного зла.

4. Пародія представляє собою сатиричне зображення чужої мови: літературного твору, політичного виступу, наукового або філософського твору.

5. Малим жанром є сатиричний коментар, який відрізняється від аналітичного установкою на використання художніх засобів (іронії, гіперболізації). Приклад такого коментарю - рубрика "Філантропія" в "Независимой газете".

3. Журнальні жанри

У журналах значно менше представлені інформаційні жанри. Основні жанри літературно-художніх та суспільно-політичних журналів:

стаття,

нарис,

рецензія.

Нерідко в журналах публікуються огляди та бесіди. Підготовка журнальних публікацій, як і газетних, вимагає серйозної роботи над текстом автора і редактора (усунення граматичних і стилістичних помилок, вдосконалення змісту і структури тексту).

Російські письменники-класики внесли цінний внесок в осмислення стилістичних проблем публіцистики, вироблення критеріїв оцінки мови, публіцистичних творів. Вони закликали невтомно трудитися над стилем, ретельно шліфувати кожну фразу, піклуватися про стислості, точності ясності тексту. Класики високо цінували стислість і простоту мови, рекомендували домагатися повної відповідності слів висловлюваним думкам.

Художньо-публіцистичні жанри на телебаченні досить різноманітні. Серед них науково-популярні передачі, передачі, що розповідають глядачам про театр і кіно, сатиричні передачі, наприклад, "Разом" з Віктором Шендеровичем на каналі ТБ-6 (у цій передачі є сусідами такі жанри, як памфлет, пародія, сатиричний коментар, жарт) .

Специфічно телевізійними і дуже популярними жанрами є телегра, ток-шоу, інформаційно-розважальна передача.

Ток-шоу - передача, у якій беруть участь ведучий, головні герої (відомі люди, спеціально запрошені на передачу) і зал для глядачів. Передачі такого типу можуть бути присвячені як суспільно-значущих тем ("Глас народу", "Прес-клуб"), так і обговоренню проблем особистому, сімейному житті ("Я сама").

Участь у передачах типу ток-шоу пов'язане з дотриманням деяких правил мовленнєвої культури і культури спілкування. Від ведучого очікується вміння сфокусувати увагу всіх учасників на темі передачі, надання слова учасникам з різними поглядами на обговорювану політичну, економічну, технічну проблему. Від глядачів, що беруть участь у передачі очікуються короткі та ясні питання з обговорюваної теми. Від експертів очікуються зрозумілі широкій публіці коментарі.

Більшість телевізійних передач являє собою з'єднання різних жанрів. Репортаж та інтерв'ю можуть бути включені в передачі самого різного типу. У щотижневій аналітичній програмі можуть бути представлені матеріали різних жанрів. Одна і та ж передача може поєднувати в собі журналістське розслідування і ток-шоу.

Технічні можливості телебачення дають журналістові значні переваги в оперативності і наочності подання інформації глядачеві, але разом з тим і високі вимоги до мовної культури журналіста і учасників передач особливо важливі саме на телебаченні, оскільки в епоху прямого ефіру немає можливості заздалегідь готувати або редагувати текст. Велика увага тележурналіст повинен приділяти точності та логічності мови. Уважний глядач завжди помітить невідповідність коментарів журналіста переданому відеоряду.

Серйозні вимоги культури мови повинні враховуватися при підготовці та веденні випусків новин. Перш за все необхідний зручний для сприйняття нової інформації темп мови і правильне інтонування висловлювань. Оскільки адресатом новин є максимально широка аудиторія, в інформаційних повідомленнях повинно бути якомога менше спеціальної лексики і скорочених слів. Знову вводяться в мовний ужиток терміни, запозичення, абревіатури повинні супроводжуватися коротким поясненням.

Ефективна комунікація в суспільстві неможлива без розуміння глядачем, основного змісту інформаційних програм.